Вбити пересмішника

Відгук про книжку

— Кому какао? — спитав він. Я затремтіла, коли він розпалив вогонь у кухонній плиті.

— Я завжди мріяла про менший будинок, Джемі Фінчу. Тепер у мене буде більше місця для квітів. Уяви лише, скільки я зможу насадити азалій!

Міс Моді мене просто спантеличила. Вона втратила чи не все, що мала, її улюблений сад перетворився на руйновище, а її живо й щиро цікавлять наші з Джемі справи.

Гадаю, я мала би включити сюди і дядька Джиммі, чоловіка тітки Александри, але він мені за все життя сказав тільки одну фразу — «Злізай з паркана», тож я не бачу причини брати його до уваги. Як не брала його до уваги і тітка Александра. Колись давно, у пориві дружніх почуттів, тітонька й дядько Джиммі привели на світ сина Генрі, який вирвався з дому при першій-ліпшій нагоді, оженився і привів на світ Френсиса. Генрі та його дружина кожного Різдва скидали Френсиса на руки дідуся й бабусі, а самі поринали у вир утіх.

Я перебила його проханням попередити мене, коли він почне витягати скабку, а він показав мені закривавлену деревинку, затиснуту пінцетом, і пояснив, що витяг її, поки я реготала, і все це зветься відносністю.

Я зауважила, що можу бути сонячним променем і в штанах, але тітка наполягала, що сонячні промені поводяться інакше, а я спершу була просто чудова, а от з роками все псуюся і псуюся. Вона безнастанно мене ображала і прискіпувалася до мене, тож я пішла до Атикуса і спитала у нього, і він сказав, що у родині й без мене сонячних променів — хоч греблю гати, тож хай усе лишається, як є, я його і така влаштовую

Справа в тому, що вона розуміє: я знаю, як вона старається. І це найголовніше. Мене найбільше хвилює, що їй і Джемі доведеться зіткнутися з огидними речами, і дуже скоро. Я гадаю, Джемі витримає, а от Скаут одразу лізе битися, якщо зачеплять її самолюбство...

Я б волів, щоб ти обмежився стрільбою по бляшанках, але знаю, що ти стрілятимеш у птахів. Стріляй по сойках скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, тільки запам’ятай, що вбити пересмішника — гріх.

Твій тато правий,— сказала вона.— Пересмішники не роблять ніякої шкоди, тільки співають і веселять нам серце. Вони не розкльовують ягід по садах, не гніздяться у клунях, нічого — тільки виспівують людям на радість. Ось чому вбити пересмішника — гріх.

Так, але зовсім не обов’язково це виставляти напоказ. Справжні леді так не роблять. А по-друге, люди не в захваті, коли хтось знає більшу за них. Їх це дратує. Вони не зміняться, якщо ти говоритимеш правильно, треба, щоб вони самі захотіли навчитися. А коли вони не хочуть учитися, тут нічого не поробиш, тримай собі рот на замку — або говори їхньою мовою

А ти рада, що вона поживе у нас? Я відповіла, що дуже рада, хоча це, ясна річ, була неправда, але за певних обставин доводиться брехати, а надто коли нічого не можна вдіяти.

А чому, як ти гадаєш, Примара Редлі ніколи не пробував утекти? Ділл протяжно зітхнув і відвернувся від мене. — Можливо, йому просто нема куди тікати...

Ніколи, ніколи, ніколи під час перехресного допиту не можна ставити свідкові питання, на яке ви самі не знаєте відповіді,— ось принцип, який я затямила з колиски. Постав таке питання — й отримаєш відповідь, якої не хочеш, яка може зруйнувати увесь твій захист.

Принаймні не було страшно, поки я не почала розповідати містеру Тейту. І Джемі не злякався. Я спитала його, і він сказав: ні. І взагалі, по-справжньому страшно буває тільки в книжках